Наталія Добжанська-Найт
Про чоловіка, який не був схожий на себе
Був собі один чоловік. І він не вмів бути схожим на себе.
Коли він народився, був схожий на маму І на тата.
Відтак схожий на маму — коли бував м'яким і поступливим. Коли ж суворим та рішучим — тоді на тата.
Коли він був веселий і сміявся — був схожий на клоуна.
Коли сумував — був схожий на П'єро.
Про чоловіка, у якому жив дракон
Був собі один дуже сумний чоловік.
Сумним він був тому, що в ньому жив дракон. І цей дракон вимагав усе більшого й більшого.
Утім, усе по порядку.
Вселився цей дракон (тоді ще маленьким дракончиком) у чоловіка, коли той був іще маленьким хлопчиком. Це сталося непомітно для самого хлопчика.
Усе почалося зі щурика.
Обгортка
...Мить свого народження вона пам'ятала дуже тьмяно... Біль відрізання й відокремлення, розставання із чимось великим, рідним і сяючим...
Далі вона згадувала, як летіла й падала кудись разом із тисячами блискучих довгастих близняток, точнісінько таких самих, абсолютно таких самих, як вона. І, мимохіть позираючи на них і подивляючи цій однаковості, вона сповнювалася солодкого щему, міркуючи: «А все-таки разом ми — сила...» І справді, варто було якомусь перехожому поглянути на ті сповнені блиском вітрини — так, саме туди її й доставили, разом із тисячами сестричок-близняток, — як він мимоволі виявляв свою небайдужість, чи то пак — зацікавленість, а то й відверте бажання ними заволодіти. І не раз чула вона захоплені вигуки та настійливі прохання: «Мамо, бабуню, тату, тьотю... а купіть мені отих, блискучих... цукерочок!..»
Дар
Ув одній порядній та шанованій сім'ї нарешті народилося дитя. Це була довгоочікувана дівчинка. А що ця дівчинка була до того ж єдиною дитиною вже немолодих батьків, вимоленою в Бога, то їхньому щастю не було меж. Батько поскуповував усі найкращі дитячі речі з магазинів міста, і маленьку потішечку оточили невгасимою увагою. «Моя красунечка», — гойдала її мати на руках, кружляючи дитину по кімнаті. «Наша найкраща, найгарніша, найчарівніша, най-най-най...» — усе любили повторювати батьки.
Сон різдвяної ночі, або Різдвяна казка
Оксана стояла за прилавком, уже вкотре позираючи на годинник. Передріздвяний день був надто довгим. Від цілоденного стояння у неї нили ноги, боліла спина, у голові дзвеніло… Як уже набридли їй усі ці казкові дзвіночки, музичні скриньки, порцелянові ляльки, якими всі так захоплюються. Усі, хто проходив повз її крамницю, так і норовили смикнути раз-другий за якісь дзвіночки — чи то з ангелом, чи з зірками та місяцем, чи з корабликом… Сувеніри, сувеніри… А ще — ця дитина, цей хлопчик у вікні навпроти… Увесь день у вікні. І не зводить очей з її прилавка…
