Наталія Добжанська-Найт
Обгортка
...Мить свого народження вона пам'ятала дуже тьмяно... Біль відрізання й відокремлення, розставання із чимось великим, рідним і сяючим...
Далі вона згадувала, як летіла й падала кудись разом із тисячами блискучих довгастих близняток, точнісінько таких самих, абсолютно таких самих, як вона. І, мимохіть позираючи на них і подивляючи цій однаковості, вона сповнювалася солодкого щему, міркуючи: «А все-таки разом ми — сила...» І справді, варто було якомусь перехожому поглянути на ті сповнені блиском вітрини — так, саме туди її й доставили, разом із тисячами сестричок-близняток, — як він мимоволі виявляв свою небайдужість, чи то пак — зацікавленість, а то й відверте бажання ними заволодіти. І не раз чула вона захоплені вигуки та настійливі прохання: «Мамо, бабуню, тату, тьотю... а купіть мені отих, блискучих... цукерочок!..»
«Так ось я хто — цукерка! — ідентифікувала себе блискуча обгортка. — Я — цукерка! І всі, всі так пожадливо мене споглядають!» — «Ой, ті найгарніші й, певно, найсмачніші, але ж вони — найдорожчі!..» — чула несміливі коментарі обгортка і тихо раділа від такого потоку компліментів та епітетів.
Довго так вони лежали на вітрині. І всі, хто заходив чи забігав до крамниці, мимоволі зупиняли на них свій погляд. І від такого надміру уваги обгортка аж тремтіла від гордощів. «О, як же гарно, коли тобою всі захоплюються! — не без самозакоханості шаруділа вона. — О, як любо відчувати себе такою цінною! Я — найдорожча, найсмачніша, найпрекрасніша цукерка! Ох!..» — і надалі її так розпирало від постійного надимання й шарудіння, що вона голосно видихала повітря і аж мліла від усвідомлення власної ваги.
І ось настав день її відокремлення від великого гурту та переходу до світу споживачів.
До відділу прожогом забіг рум'яний та пишнощокий хлопчина і, простягаючи кілька тьмяних папірців у спітнілій долоньці, захекано випалив: «Дайте-но мені отих — найдорожчих, у найкрасивіших обгортках! Вони, напевне, найсмачніші!»
Продавець підійшла до їхньої полички, взяла жменю цукерок. І обгортка потрапила до того гурту. Вона аж затріпотіла від передчуття насолоди: «Мене, мене віддають до рук найбільшого поціновувана моєї краси! Ось де мене шануватимуть!» І вже на весь голос зашаруділа, звертаючись до цукерок на сусідніх полицях: «Ви чули? Кого названо найгарнішим? Мене! Таких, як ми! Нас потребують найбільше! Ні — мене, мене лише!» — уже несамовито волала вона, гукаючи на ходу полицям, що все віддалялися.
Так, тепер вона відчула всю свою значимість, бо юний покупець вибрав її найпершу з-поміж усіх цукерок! І він ніс її, милуючись і розглядаючи на ходу! І вона п'яніла від гордощів, відчуваючи на собі його захоплений погляд.
...І тут вона відчула, що втратила щось дуже вагоме всередині. Вона вся розпросталась, похитнулась і — випала, гойднувшись, із руки хлопчика. А той ніби й не помітив цього, весело жуючи цукерочку.
— Гей, стій, зачекай! — лементувала обгортка. — Це ж якесь непорозуміння! Ти ж мене випустив! Ти ж мене загубиш! Ге-е-е- е-й! — щодуху волала вона, задихаючись од відчаю, бо хлопчина все віддалявся. А вона лежала сама на сирій землі.
— Петрику! — раптом почувся згори дорослий голос. — Ой, як негарно розкидатися сміттям...
Сміттям... Обгортка мало не втратила свідомість.
— Ану підбери негайно...
«Я — сміття... Але він зараз мене підніме!» — в останній надії смикнулася обгортка, намагаючись відірватись від брудної землі.
І тут же чорною підошвою була втоптана в багнюку.
Хлопчина, зрадівши, що таким чином заховав сміття — і навіть нахилятися не довелось, — весело гайнув у двір, де на нього чекала галаслива ватага таких же, як сам, шибайголів, — і цілковито забув про неї...
...А вона лежала брудна, розтоптана, нездатна навіть поворухнутися від сорому й приниження...
«Я — сміття... У болоті... Брудна... І зовсім не блискуча... І навіть не можу цілковито змішатися з цією багнюкою, щоб ніхто мене не впізнав і не бачив моєї ганьби...»
На неї ступали, не помічаючи, нові й нові ноги. А вона, півмертва, видихала останні думки.
«Виявляється, я не була нікому потрібною... Це не на мене була така висока ціна... це не за мною ковтали слинку численні відвідувачі магазину. А я... я так пишалася... Дурна, самовдоволена обгортка!..»
Вона навіть спромоглася прошарудіти останні слова. І як тільки зуміла вичавити їх із себе, її біль прорвався назовні... і кілька крапель вологи від чергового натискання каблуком накрили її. Чи це були її сльози, чи це болото так заплакало, пожалівши її, — а втім, скоро ці краплі виросли, перетворившись на ручаї, й пустотливий Вітерець, пролітаючи над ними, чи від співчуття, чи заради розваги, дмухнув на обгортку — і її понесло із потічком до великої калюжі.
Ця нова пригода трішечки втішила її — бо обгортка прагнула тепер хоч якоїсь зміни, — вона тепер від усього була щаслива. І щиро дякувала вітерцеві, що відніс її бодай до калюжі й коливав там хвилі, що гойдали обгортку; вона дякувала і хвилям, що її колисали, і навіть тій багнюці, що спромоглася на жменьку води заради неї, відірвавши її від себе. Вода лоскотала її й змивала з неї липкий бруд, і обгортка знову звеселилася, потроху оживаючи... «То й що, нехай я негарна. Зате вода і вітерець такі добрі до мене!..»
Тут Сонце, визирнувши з-за хмари, відпустило свого промінчика-пустуна, і той пробігся до калюжі, освітлюючи притьмом брудну воду, яка від його дотику починала сяяти. Промінчик на якусь хвилю зупинився на обгортці — наче здивувавшись, що вона не схожа на воду, — і сталося диво: обгортка засяяла сліпучим світлом, яке відображало красу самого Сонця!
—Так он я хто! Я — відображення Сонця! — щасливо проспівала обгортка.
І раптом вона відчула, що відривається від калюжі — останні краплини брудної води спадають із неї — і вона —
ЛЕТИТЬ,
підіймаючись у повітрі.
— Я лечу-у-у! — по вінця переповнена щастям, вигукувала вона, кричала всьому світові.
І веселун Вітерець шелестів її боками, наче крильцятами. А над нею здіймалися величезні розпростерті крила, що несли її далі й далі, у блакитну височінь...
...Наречений Сороки нарешті знайшов для своєї коханої достойний подарунок. Ось чим милуватиметься вона довгі дні й ночі, висиджуючи у гніздечку їхніх милих пташенят. Ось заодно й перша іграшка для їхніх майбутніх сороченят. Яка ж усе-таки цінна знахід¬ка — ця блискуча обгортка!..
