Ольга Міцевська
Радість ваша хай буде повна
Чума ХХІ століття
За дослідження медиків, з цією хворобою хоч раз в житті стикається кожна людина. І за їх підрахунками на основі статистики останніх років до 2020 року ця хвороба займе друге місце серед причин ранньої смертності та інвалідності. Окрім того це захворювання здатне викликати ряд інших, не менш складних хвороб, як от порушення серцево-судинної системи і рак. Також воно сповільнює одужання людини після хірургічного втручання. А ще близько 10% людей, які страждають цим, закінчують своє життя самогубством.
Як ви гадаєте, що це за страшне захворювання? Депресія. Вона впливає на здатність людини отримувати задоволення від життя, від спілкування з близькими та рідними, на здатність працювати чи вчитися. При важкій депресії високий ризик самогубства. Вона є причиною половини здійснених самогубств.
І, що найстрашніше, останнім часом ця хвороба поширюється й серед християн. Воістину збуваються слова з Писання про те, що в останні дні буде тривога людей на землі.
Як з цим боротися?
Писання говорить щодо цього: «Серце радісне добре лікує, а пригноблений дух сушить кості» (Пр. 17:22). Отже, для того, щоб перемогти пригноблений дух, треба набути радісне серце. Це давно збагнули психологи всього світу. Саме тому вже багато років працюють над створенням різних психологічних тренінгів, які б навчили людину позитивно дивитися на життя. У свій час мені доводилося вивчати деякі з них і навіть проводити психотерапевтичні тренінги. Але всі ці тренінги, правильні по своїй суті, як на мене, страждають від єдиного суттєвого недоліку — відсутності стержня, основи для радості. Ілюстрацією для людини, яка пройшла тренінг позитивного мислення, може стати притча про злодія та курку: «Одного разу злодій пробрався в чужий курятник і вкрав курку. Коли втікав, то перевернув ліхтаря, і курятник загорівся. Курка дивилася назад і, бачачи вогонь пожежі, зрозуміла: злодій врятував її. Коли той годував курку зерном, вона вважала, що він турбується про неї. А коли злодій бродив з міста до міста, ховаючи її за пазуху, курка відчувала: він її любить. І коли побачила, що її захисник замахнувся ножем, зрозуміла: злодій хоче вбити себе. Вона стрибнула на ніж, прикрила його своїм тілом, і — померла щасливою. Злодій також був щасливий».
От щось подібне відбувається й з людиною, яка пройшла психотренінг позитивного мислення. Вона навчилася давати собі певні установки і жити відповідно до цього. Але основою цієї радості є лише хистка людська свідомість. І будується вона ні на чому іншому, як на самообмані. В ній немає стержня. Не думаю, що така людина, поглянувши у вічі смерті зможе знайти в ній щось радісне для себе.
Що є стержнем для радості?
Здоров'я? Але ж мені доводилося зустрічати багатьох здорових і нещасливих людей. Траплялося спілкуватися й з важкохворими, а то й прикутими до ліжка, які вміють радіти і випромінюють цю радість в серця інших людей. Свідчення одного з таких людей ви зможете прочитати у нашій тематичній добірці.
Достаток? Однозначно ні, бо й Писання стверджує, що «життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його» (Лк. 12:15). Та й життя підтверджує це. Віддавна відома така хвороба,я к хандра, якою страждали саме дворяни. Та й тепер, за різними даними, депресією страждає до 20% населення саме розвинених країн. Люди у, так би мовити, бідних країнах, не мають часу тривожитися, вони мусять думати про те, як здобути шматок хліба.
А, може, це щасливе кохання, дружня родина, хороша робота, успішна кар'єра? Так, звичайно, всі вище названі фактори впливають на задоволення життям. Але не є основою для цього.
Я думаю, що для кожного християнина відповідь на це питання очевидна. І міститься вона в словах апостола Павла: «Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте!» (Фил. 4:4), який умів радіти і в труднощах, і в достатку. Звичайно, найбільшою радістю для людини є радість спасіння, яку він отримує через навернення, покаяння та віру в Господа.
Отже, стержнем радості християнина є його віра? І так, і ні. Інакше б не було серед християн стільки невдоволених і нещасливих людей. Беручи участь в різних психотренінгах, я зауважила не тільки негативні моменти, про які згадувала вище. Я помітила й позитив. Люди націлюються на радість і багато зусиль докладають до того, щоб набути цей стан і втримати його навіть без основи. Ми ж, християни, маючи міцний стержень і тверду основу, на якій можемо будувати, зводимо стіну в кілька цеглин і — зупиняємося, сподіваючись, що нам цього вистачить на все життя.
Зусилля, що приносять радість
Життя християнина — це постійна і невпинна боротьба, спрямована на те, щоб формувати свою віру і показати в ній «чесноту, а в чесноті пізнання, а в пізнанні стримання, а в стриманні терпеливість, а в терпеливості благочестя, а в благочесті братерство, а в братерстві любов» (2 Петр. 1:5). І коли ми, перебуваючи у Господі, докладаємо для цього зусилля, переборюємо певні труднощі і отримуємо перемогу, це приносить нам невимовну радість, яка дає поштовх для того, щоб перемагати в майбутньому і радіти навіть у випробуваннях (див. Як. 1:2). Якщо ж ми не докладаємо зусиль, то ту радість спасіння, яку отримали від Господа, з часом вичерпуємо і залишаємося з вихолощеною, мертвою, аморфною псевдо-вірою.
Часто ця боротьба, про яку я говорю, не зовнішня, тобто спрямована не на якісь зовнішні обставини. Вона точиться в глибинах нашого розуму. В цьому я вкотре переконалася, працюючи над підготовкою цього номера журналу. Знайомі мені проповідники не раз розповідали, що випробовуються в тому, про що проповідують. Те ж саме відчуваємо й ми, коли працюємо над тією чи іншою темою журналу. А, можливо, просто більш спрямовуємо свої думки на те чи інше і помічаємо багато того, чого б не помітили раніше. Ще з початку червня, коли ми почали готувати цей випуск, я налаштувалася на повну радість. Але обставини спонукали до зовсім іншого. Багато що відбувалося не так, як планувала. Та попри все твердо стояла на словах: «Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте! …І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі» (Фил. 4:4,7).
Надіслали документи на табір дітям не з тими прізвищами — «мир Божий, що вищий від усякого розуму…». У півтора рази довше добираємося з Києва, ніж зазвичай, — «мир Божий хай береже серця ваші…». Кіт з'їв ковбасу, яку взяли в дорогу (а їхати то 18 годин), — «мир Божий хай береже ваші думки». Це була боротьба, але те той кіт чи зламана маршрутка визначали настрій, а внутрішній настрой мого розуму. Все у нас склалося ще краще, ніж ми думали, але не тішить мене над усе. Якимсь особливим спокоєм сповнює серце думка про те, що я змогла б радіти навіть тоді, коли б все склалося зовсім по-іншому, бо мир Божий вищий від усякого розуму, і він здатен зберегти наші серця і наші думки в Христі Ісусі, в радості Його спасіння та у щасливому відчутті Його присутності в нашому житті.