Ольга Міцевська
Випробування манною
Не знаю, як у вас, але у моєму житті часто буває так, що більш серйозні труднощі я переношу з легкістю, в той же час якась неймовірна дрібниця може надовго вибити мене зі звичайного життєвого ритму. А ще часто, коли я потрапляю в складну ситуацію, то починаю шукати в цьому якийсь позитив. В миті ж відносного благополуччя навпаки помічати щось негативне.
І це властиво не тільки мені. Щонайменше в українському народному гуморі така поведінка має певне відображення. Пригадуєте жінку, що ховалася під стіл від розлюченого чоловіка, який міг її й побити, як під гарячу руку попаде, і, нишком виглядаючи звідти, примовляла: «Та все гарний мій Іван, чи не так?» Або ж, навпаки, думаю, вам не раз доводилося чути від жінок, чоловіки яких висловлюють своє невдоволення мовчанням: «О, краще б побив, а то замкнеться і ходить, як німець».
Так поводяться не лише люди світські. Це властиво й віруючим людям, які за роки гонінь навчилися жити й радіти в труднощах. І не завжди вміють бути задоволеними і вдячними Богові у сприятливих умовах. Але Господь випробовує нас не лише гонінням, але й благополуччям. Навіть великі Господні благословення можуть стати великим випробуванням для нас. Пригадуєте невдоволення євреїв, які вийшли з єгипетського краю, звільнилися з важкого рабства, в якому все ж знаходили якісь позитиви. Інакше вони б не вижили. І ось довгождана воля. Та супроводжується вона не піснею хвали Богові, а постійними наріканнями. І промовив Господь до Мойсея: «Ось Я спускатиму вам дощем хліб із неба, а народ виходитиме й щоденно збиратиме, скільки треба на день, щоб випробувати його, чи буде він ходити в Моєму Законі, чи ні». Таким чином велике Господнє чудо стало неймовірним випробуванням для Божого народу.
Приємно бачити Божі діяння у своєму житті, чудово примати Божі благословення. Але не це робить нас задоволеними. Невдоволення ізраїльтян стихло після появи манни. Та чи надовго? Минув певний час, і невдоволений дух не встояв у випробуванні. Те, що колись було неймовірним благословенням, згодом назване бридкою «непридатною їжею». І кара Господня не забарилася. Змії… страждання… смерть. І — от парадокс — покаяння.
Як тривога, то й до Бога, каже народна мудрість. Або ж, як співається у відомій пісні: «Чем ближе скорбь, тем ближе Бог». Саме в цих словах міститься глибинний секрет нашого задоволення. Щасливими та радісними ми можемо бути лише в Бозі. Не тоді, коли споглядаємо Його милості. Не тоді навіть, коли переносимо випробування. А тоді, коли пробуваємо у постійному єднанні з Богом. Коли виконуємо Його волю і насолоджуємося Його присутністю. І саме, будучи в такому стані, ми зможемо говорити, як апостол Павло (але зверніть увагу не лише на негативні моменти, на які часто наголошують, а й на позитивні, які можуть стати випробуванням для нас): «Умію я й бути в упокоренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі. Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі».
