Віктор Гребенюк
(Брат Віктор)
Воно ж дитя… (Колізей)
Блокадний Ленінград заклякав, але тут було тепло, бо всі вклякали в гарячій молитві. І пресвітер, хукаючи на руки, гортав Біблію, проповідував жменьці закоцюрблих стареньких та своїй малолітній онучці.
У цьому особнячку розміщувалось, кажуть, зібрання ще коли місто називалося на честь святого Петра, і потім, коли перейменували; а як розгромили все й розігнали – передали особнячок під антирелігійний музей. Училищу НКВС, що поблизу.
Багато людей тоді зникло, а брат Василь наче покаявся й лишився тут пічником: палив груби, мив підлогу, витирав пил, – щоб часом, увечері, розглянувшись навколо й замкнувшись ізсередини, взяти до рук експонат експозиції – Писання.
Тепер же, коли товариш Сталін «дозволив Бога», – осміліли й живими мерцями посходилися на зібрання:ніби й таємне, та все ж начебто й не кримінальне.
* * *
Сутеніло. Вже обіймалися на розхід, збадьорені Божим Словом, розігріті причастям, – чаша, хоч і православна, теж була в експозиції.
Аж нагло двері розчинилися:
– Так и есть, собрались, подонки, таку вашу!.. – На порозі кілька енкаведистів. – Народ, понимаешь, кровью истекает, а они здесь, гады, Богу молятся!!
Охмелілий офіцер – окривавлені ікла замість очей; двоє ж молоденьких курсантиків – «смирно!» – готові зірватися на всякий наказ.
– Тэкс, – захаркотів у грудях сміх. – Я вас, сволочи, научу, как родину любить. Словом, даю шанс. – Виліз на стільця, зірвав ікону, кинув на поріг –та чоботищами, чоботищами. – Выходить по одному. Кто жить хочет – плюйте на икону и говорите: «Слава товарищу Сталину!». А не то – тут же порешу и отвечать не буду. Ннн-у-у?
Всі завмерли. Всі – аніруш.
– Ннн-у-у?
Стоять.
– Вот ты, дед, – на пресвітера. – Ты здесь старший, чтоль?
«О Господи, через які муки переводиш Ти дітей Своїх!.. Боже, дай сили, дай сили, як тим християнам першим, що на тортури ішли задля Ім'я Твого святого!.. Збережи остаток Свій!.. Але ж це тільки ікона – малюнок художника... А в душі, в душі... І потім, – Сталін дозволив Церкви; то цей ще, либонь, не знає, а скоро одержимо дозвіл, і будемо офіційно, і будемо ширити Добру Вістку, і це Дух навіяв йому, "вождю", безбожникові...».
– Тьху. Слава Сталіну.
– Проходи-и-и...
– Тьху.
– Проходи.
– Слава Сталіну.
– Проходи...
– Тьху.
Один за одним виходили й щулились сірою черідкою на подвір'ї, ледь-ледь опритомлюючись від потрясіння.
І тут лишень похопився брат Василь за внучку! Глянув – і серце обірвалось: нема! Ось ще брат виходить, ще сестра... Всі?! Нема!! Щоб часом не розгубилася, не наробила дурниць, воно ж дитя іще зовсім... Воно ж іще зовсім дитя!
Всі повернулись убік виходу.
Хвилька, що здалась годиною.
* * *
Почувся постріл, сухий, наче лусло надломлене гілля.
