Перший поетичний конкурс-фестиваль Якова Бузинного

Учасники фестивальної частини

Роксолана ЖАРКОВА

 

Україна: ХХІ вік

Пахнуть думи листками м'яти…
Ми навчилися вже стояти
На колінах – на мрій руїнах,
Десь обіч власної хати.

Надії як мальви сонні…
Тільки очі від сліз бездонні
Червоні від вітру – дай витру,
Не Пікассовій – рідній Мадонні.

Полином забур'янілось поле…
Хто вижне? А хто пополе?
Віра мізерна – у макові зерна,
Долети ж бо до нас, наша доле!

 

ПРОроки

У пророків – нема пороків,
Пророки лиш лічать роки
В еміграції, в таборах,
Рай згадують. На Соловках.
І Ельдорадо. На Колимі.
Завжди і усюди самі.
Між чужими й своїми чужі.
Пророки стоять на межі.
Між світами. Між відчуттями.
І копають собі свої ями.
І гоголів мертві душі
Творців учорашніх душать.
А Шевченків живі рядки
Дарують комусь віки.
Напророчити – то не порочити.
Глядіть, щоби не зурочити
Якогось нового пророка…

 

Окрадений

Україна украла у мене крило.
У небі летіти з одним – сил немає.
Кляну її, потім – благословляю.
Одне, то одне. Мені все одно.

Україна украла у мене вино –
Ним би п'янів, шалено упився.
Занімів би – живим би лишився..
Бачить Господь – не дано.

Україна украла у мене зело
Моїх дум, що яріли, та не дозріли
Ті зерна. Чи, може, вони споловіли?
Чи, може, у них душі не було?

Україна украла у мене мене.
Мої ночі і дні – у димі, в огні…
Мої ранки – то ранки. Кровоточать мені.
Мої рани – тумани. І біль не мине….

 

Мамина мальва

Поклич мене, мальво, до мами,
Що сива стоїть біля хати –
Сина свого зустрічати,
А його вже немає між вами.

У світлиці вип'ю водиці,
Помию обличчя з дороги,
Упаду матусі у ноги –
Шматочком тоненької глиці…

Торкнуться уста мої сині
Маминих рук гарячих –
Все забуде, усе пробачить
І мені, і моїй Україні…

Постукає вітер у вікна,
Понесе мою тінь світами
Ти, мальво, заплачеш над нами,
Як мама, доболюзвикла…

 

На дні…

Не забути
Ту Вкраїну, що стала між нами
Стіною.
Не забути
Тебе – тривогу моїх тривог.
Не вернути
Миттєвість моєї драми.
Навіть тобою
Мене не очистить Бог.

Не промовлю
Слів покаяння ніколи.
Хай втрачу
найріднішу –
Тебе одну.
І загублену долю
Востаннє собі пробачу,
А вірші
Належать дну…