Перший поетичний конкурс-фестиваль Якова Бузинного

Учасники фестивальної частини

Анастасія ДАНИЛЕВИЧ-СЕМЧУК

хутір Погребівка, Івано-Франківська область
Пише вірші з 16 років. Автор збірок «Побеждай Христовою любовью» та «Творця любов цілюща».

 

* * *
Ось творю все нове
(Об'явл.21:5)

Любов нас творила з любов'ю,
щоб жили в любові ми, та
з'явилася гордість і... кров'ю
пролилися муки Христа.

Бо умилостивлення жертву
любов принесла, щоби нас
простити і кожен гріх стерти
й творити нове все в цей час:

писати закони любові
у наших серцях і думках,
де краплі Христової крові
принесли для гордості крах.

Впокорене серце приймає
очищення від свого "я".
Щоби в благодатному Раї
Хвалити Господнє ім'я.

Щоб ми не пишались собою
принизивши інших, слабких,
а несли їм ліки від болю:
Ісусову милість до них.

Бо гріх ненавидіти легко
у ближньому, не у собі.,
Але від любові далеко
той, хто не вмирав на хресті.

Хай буде не те, що я хочу.
Хай Божа любов тих спасе,
хто біль причиняє, мій Отче,
прости їм, забути дай все.

Любити їх... о, як не просто,
але Ти є вічна любов...
Нехай увійду у Твій простір
навіки... що миті... і знов

нехай на хресті я вмираю,
щоб жити для Тебе, в Тобі,
щоб мати в собі подих Раю
і в радості, і у журбі.

Щоб Ти міг нове все творити...
Хай буду я пензлем Твоїм,
щоб Ти малював дивні квіти
і плід Воскресіння святим.

 

* * *
Хто - бо ввійшов у Його відпочинок,то й той відпочив від учинків своїх, як і Бог від Своїх.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим...
(Євр.4:10,15)

Співчувати Бог уміє:
потекли по шибці краплі,
мовби втрачені надії,
а на серці думи теплі:

Той, Хто дав і взяв, є поруч.
Він - безмежно так прекрасний! -
підійма мій погляд в гору,
і блідіє світ дочасний,

із його жорстоким болем,
де пожадливість і пиха...
Все мина в життєвій школі,
а на серці тихо - тихо,

бо Христос - наш дивний спокій,
вище розуму земного
у любов направив кроки,
на вершину щастя мого.

Вкоренитися б в любові!
Просочитись тільки нею,
щоб зм'якшити чиїсь болі,
дух піднявши над землею!

 

* * *
А коли йому скаже хто: "Що це за рани на твоїх руках?" то відкаже: "Побито мене в домі тих, хто кохає мене"
( Зах.13.6)

Я прощаю людей, бо й мене Ти простив,
бо й Тебе били в люблячих домі.
Ти ж за мене страждав і зневаги терпів,
щоб звільнить мою душу від болю.

Йти слідами Твоїми - нелегко, та все ж
за Тобою іти мені любо.
Ти ж у Царство Небесне мене доведеш
мій Ісус, Ти мене приголубив.

Тільки Ти любиш так, як бажає душа,
тільки в Тобі є моя опора,
все минає, а Ти мене знову втіша
Ти - любов,що розтоплює горе.

Знову в затишку я біля серця Твого,
хоч несу на землі знову втрати.
Хай в мені розгоряється Духа вогонь,
щоб Тебе над усе покохати!

Ти прости, що недбало шукала Тебе,
у земній марноті засинала.
Дай піднятись і пити любов із небес,
щоби Царство Небесне настало!

 

Прапор любові

Єгова-Ніссі (Вихід 17:15)

Господь - мій прапор наді мною!
Мене Його любов свята
з долини смертної земної
підняла жертвою Христа

Бо хтось підняв в молитві руки,
а хтось підтримав руки ті,
і - покидали серце муки,
і спопелились у смітті.

Бо Сонце Правди засіяло.
Вогнем випробувань воно
і душу й дух переплавляло,
щоби до краю стерти зло.

У давнину Бог до Мойсея
сказав: "До краю я зітру
пам'ять Амалика з-під неба".
Бо зло противилось добру.

І Кров Христова на Голгофі
пролилась, щоби змити гріх
з сердець, і ми стаємо нові
в Христі, бо Він смерть переміг!

Бо полюбив нас, бо не хоче
щоб люди гинули в гріхах.
Дай сили нам, Небесний Отче,
смиритись і любити так,

як Ти нас любиш: ніжно, тихо,
не раниш навіть ворогів.
Бо Ти, Ісусе, Малху вухо
турботливо так загоїв.

Бо не з людьми війна у Тебе,
а з духами гріха й злоби.
Ти хочеш привести до неба
людей, звільнивши з темноти.

Твою любов збагнути важко,
та Ти сказав: можливо все
тим, хто обрав вузеньку стежку,
і віру крізь життя несе.

В Твоїх словах - велика сила,
що живить віру у серцях:
ми у Христі - Твої домашні,
посаджені на небесах!

Хай прапор вічної любові
ми підіймаємо щодня
і силою Ісуса Крові
перемагаєм своє "я".

 

* * *
Дерева підіймають віття вверх,
немов Творцеві дякують вони
за сонце і хмарки, за усе...
Так, ніби в світі й не було війни.

В деревах зла нема, лишень життя,
яке, мов лік, торкається душі:
"Всміхнися, оживи, земне дитя,
і, як дерева, слав Творця завжди!

В них зла й гріха нема, лишень життя,
закладене любов'ю Бога... Й ти
навчись любов'ю жити від Христа,
частіше на Голгофський хрест іди...

Хай все, що не потрібно, там помре,
щоб ти могла любити, як Ісус!
Бо гордість для людини смерть несе,
і лиш любов несе життєву суть".