Перший поетичний конкурс-фестиваль Якова Бузинного

Учасники фестивальної частини

Ігор ПОПОВИЧ

с. Скреготівка, Волинська область
Приватний підприємець. Друкувався у газетах «Голос надії», «Вірую», «Вільним шляхом».

 

Добрий приклад

Нарешті нас холод покинув,
В небі музика сонця ясна,
Сади в ніжно-білу хустину,
Нарядила красуня-весна.
І подихом, квітам голівки,
Одягла в неповторну красу.
Садів різнобарвні долівки,
Променисто дзеркалять росу.
Довкола п'янкого сповитку,
Рої бджіл-трудівничок гудуть,
Цілують вони кожну квітку,
Боячись котру з них обминуть…
І ми проявляймо увагу,
Хто сумує - несім співчуття,
У Бога просімо наснаги,
Щоб любов стала сенсом життя.

 

Крила

Хоч я не птах, та маю крила:
Міцні, надійні та стрімкі,
На них я мчу, мов на вітрилах,
Мчать каравели над швидкі.

Вони несуть мене над світом,
В якому лють, неправда,зло,
Туди, де злотосяйне світло,
Одвіку у Творця було.

Через блакить голубооку,
Не зупинившись ні на мить,
Лечу туди, де мир і спокій,
Любов і правда де царить.

Ці крила дав мені Спаситель,
І, відірвавшись від землі,
Політ звершаю в ту обитель,
Що приготовлена й мені.

Лечу. Душа моя радіє –
Її, врятовану від зла,
Тримають віра і надія,
Мої надійні два крила.

 

Пісня

У вічності безодню
Весняний канув день,
Ні вчора,ні сьогодні,
Я не творив пісень.
Потрапив необачно
В тенета марноти,
Й натхненню стало лячно
До мене підійти.
Благати буду Бога,
Я у нічній тиші,
Щоб з марноти облоги
Дав звільнення душі…
І не дарма сльозами
Обмита була ніч.
Світання. Небесами
Вже лине пісні клич.

 

Плідний сад

Стоячи в задумі омрійній,
Мене до себе запросив,
Духмяним кличем сад осінній,
Щоб я плодів його вкусив.

Шумлять натужливо дерева,
Обвисло віття від плодів,
І хоч пора ще вереснева,
Та сад – чекає холодів.

Беру тремтячою рукою,
До вуст підношу стиглий плід,
Нектар із нього б'є рікою,
Лишає в горлі ніжний слід.

Не надаремні всі старання:
Нелегка праця,піт з чола,
В саду,зустрінуте,світання,
Молитва,сили що дала.

Безплідне віття з димом ватри,
Неслося вітром за село,
Щоб гарний урожай зібрати,
Густе пололося зело.

Усі старання лиш для того,
Аби зростити буйний сад,
Діждатись плоду золотого,
Для серця – трепетних відрад…

Я – вітка,щеплена рукою
Творця. Уже не мало літ,
В Його саду цвіту весною,
Від мене Він чекає плід.

 

Пересопницькій Євангелії

Немов зоря, що мерехтить у небі,
А відблиск її видно на землі, --
Сказати можу я ось так про Тебе,
Бо Ти зорю нагадуєш мені.

Початок свій Ти теж взяла на небі,
У лоні Отчім пробувала Ти.
Зійшла на землю й там, у Віфлеємі ,
Новину Добру ангел сповістив.

Той промінь Правди Божої, святої
Безбожні люди хочуть загасить.
І хоч пітьма згущається порою,
Зоря небесна все ясніш горить.

Вона пройшла крізь всі жахи Голгофи -
Дивилась злісно в темнім гробі смерть.
Не умертвити вічні Божі строфи,
Вони безсмертям сповнені ущерть.

До нас ішла від стін Єрусалиму
По хвилях сивочолого Дніпра,
Щоб для божків Перуна та Ярила,
Настала вже загибелі пора.

Щоб воскресить язичників змертвілих,
Котрі служили ідолам здавна,
І багатьох слов'ян зарозумілих
В Небесне Царство привела вона.

Ти сила Божа для спасіння грішних,
Незрячим світло у гріха пітьмі,
Євангеліє,нині ти є ближче
До України, ніж у древні дні.

Тебе Святу для нас перекладали
На рідну мову, щоб могли читать,
Любов Господню щоб у ній пізнали
Та прийняли в дарунок благодать.

Лунай же, Пересопницька святине!
Знаходь притулок у людських серцях,
Дзвени набатом ти до України,
Аби до Бога направляла шлях.

Аби для Нього плід святий зростила,
Живої віри колос налила.
За вчинки злі щоб ворогів простила,
Любові прапор вище підняла.