Перший поетичний конкурс-фестиваль Якова Бузинного

Учасники фестивальної частини

Галина ПОЛІЩУК

с. Калинівка, Одеська область
Вчитель української мови та літератури. Друкувалася у збірці «Самоцвіти», журналі «Українська мова і література в школі».

 

* * *
Пахне стиглим колосом земля,
Весело щебечуть в школі діти.
Україно, ненечко моя,
Чи ж тебе нам можна не любити?
Чи байдужість серце обійме,
Як весна віночок заплітає?..
Ти для мене – диво осяйне,
Я до твого лона припадаю!
Скільки в тебе сонця і краси,
І землі родючої святої.
Недарма тебе в усі часи
Зайди позбавляли миру й волі.
Та щоразу з ворогом на прю
Ти ставала, гордо і сміливо,
Запаливши вольності зорю,
Розпростерла жовто-сині крила.
Маєш мудрих дочок і синів,
Працьовитих, лагідних на вдачу.
Тож чому мій край ще не розцвів,
Як його я в мріях своїх бачу?
Звідки стільки немічних, сиріт?
З мап зникають, мов примари, села…
Так, не дай Бог, знищиться весь рід,
Українців, щирих і веселих…
Чи зрадів би нині наш Пророк,
Опинившись раптом в Україні?
Скільки сил віддав він і думок,
Для добра і злагоди країни.
Десь згубився серед буднів рай,
У веселих селах сміх стихає…
Покидають люди рідний край,
Бур'янами нива заростає…
Та все ж вірю – житимеш віки,
Дбатимуть про тебе твої діти.
Щастя-долі зоряні вінки
Завжди на тобі будуть ясніти!

 

* * *
Я «Кобзаря» беру до рук,
Гортаю сторінки гладенькі.
І полились потоки мук
Старої України-неньки…
Тамують подих малюки,
В очах бринять зрадливі сльози.
Важкі Тарасові шляхи,
Де Катерина ходить боса.
Де мати в передсмертну мить
Відкрила таємницю сину…
Не може серце не боліть
За нашу славну Україну.
Не раз жорстокі вороги
Знущались, земле, над тобою,
Та не втрачала ти снаги
У смертоносному двобої.
Тебе рубали – ти жила!
Стріляли в тебе – ти воскресла!
В садах калина розцвіла
Під неба синім перевеслом…

 

Рядки, народжені війною

Моя країна – не «окрайна»,
І не «подножка, грязь Москви»!
Моя країна – Оріяна,
Країна дивної краси!
У ній живуть ось ці Герої.
Звичайні люди, та проте,
Зійшовшись з ворогом в двобої
За діло праве і святе,
Вони не стали на коліна,
І не злякалися почвар,
Бо в серці – рідна Україна,
Її краса і Божий дар
Віками волю боронити,
Не продаватись за п'ятак,
Безмежно землю цю любити
І гордо нести рідний стяг!

 

Слава Україні

Небу треба сонечка, річечки краплині,
Українцям – спокою й миру в Україні.
Хліборобам – техніки, погідної днини,
Людям сходу й заходу – тільки України!
Дикі гуси з піснею додому вертають,
Тільки справжні лицарі край свій захищають!
Ласо ворог зиркає на наші простори,
Містами і селами засіває горе,
Пеленою чорною хижо нависає…
Та ніколи в світі він нас не подолає!
Ми незламні в єдності, вірі і надії,
До самого Господа линуть наші мрії
Білосніжним голубом з рученят дитини…
Не здамося ворогу! СЛАВА УКРАЇНІ!

 

* * *
А я щодня молюсь за Україну,
За мир і спокій на своїй землі.
До Господа душею й серцем лину,
Щоб припинились, врешті, ці бої.
Щоби над сином не ридала мати
У розпачі німому й забутті,
Вже й так пролито крові й сліз багато.
Зруйновано і знищено життів…
Негоже нам від ворога втікати,-
Бо наше діло – праве і святе,
Козацький вільний дух стоїть на чатах
І нинішніх героїв в бій веде!
Вчорашні хлібороби-гречкосії,
Чи інженери, вчені, лікарі,-
Кожен із них – загроза бузувірам
І не уступить рідної землі!
Тут їхнім дітям перший крок робити,
Щодня радіти сонцю і життю.
Заради цього варто в світі жити,
А якщо треба – й вмерти вмить оцю!