Такий довгожданий український епос
Златоплуг : Епос України-Русі. На київському циклі билин / відтвор. сучасною укр. мовою, впорядкув. з дод. власного матеріалу В. Гребенюка.
Луцьк : Надстир’я, 2022. 352 с.
Багато народів має свій епос. Свою героїчну історію, творену співцями, повторювану з уст в уста, а потім записану і викладену суцільним сюжетом. Щоб пам’ятали своє коріння, звідки прийшли. Народ творить епос, щоби поширювати історію, та найважливіше – моральні уроки для нащадків. Так, у чомусь, безумовно, давні піснеспіви відтворюють якісь правдиві події (хай навіть гіперболізовано) і зображають реальних осіб (хай часом метафорично). Однак головне – передати духовні цінності предків, а також почуття спільноти. Тож і ми не прийшли нізвідки, у нас довга і славна історія, ми – народ...
І саме ця книга як ніколи на часі. Середньовічний старокиївський епос, зібраний попередниками і дібраний Віктором Гребенюком, неначе низка перлів на вервечці, – і всі філігранно оформлені сучасною українською мовою, однак у давньоруському поетичному стилі.
Що нам пропонувалося до цього? Прозові перекази, значною мірою розрізнені, а також «великоруські (читай: російські)» билини, нібито в оригіналі (російською себто) та в перекладі на українську, пройшовши таким чином московську цензуру, і нагадували нам про великий біль України – її вкрадену історію й культуру. Хотілося мати свій героїчний епос – бо ж хіба ми його не мали? Однак чомусь потрібно було чекати, поки складуться історичні й метафізичні обставини і Віктор Гребенюк укладе цю натхненну – на одному диханні – добірку, яка вилилася в єдину, тематично і стилістично, поетичну українську книгу.
Коли читаєш «Златоплуг», мимоволі відчуваєш гордість за те, що і в нас є героїчний середньовічний епос. В ісландців «Старша Едда», в англійців – цикл легенд про короля Артура, у нас же – київський князь Володимир Красне Сонечко та його богатирі. І сюжети, і мислення, і мову героїв відображено з обеззброювальною простотою і чесністю – без ідеалізування: тут і захмарне «еґо», і глупота, і лукавство, і вихваляння, і подружня зрада... І неймовірної сили героїзм у боротьбі проти орд хижого степу. Зрештою, так і має бути – чесно.
На відміну від низки епосів інших народів, «Златоплуг» показує християнські і загальнолюдські чесноти: прощення, скромність, увічливість. Небагато де прочитаєш, що князь пробачає свою невірну жону, «бо надто любить її», князь просить пробачення у своїх воїнів, жінки мають повагу в чоловіків та воюють і бенкетують нарівні з ними.
Незважаючи на неідеальність героїв, мимоволі починаєш пишатися нашими предками, які, виявляється, багато в чому сповідували сучасні європейські цінності. Так, без перебільшення, спостерігаєш, що є демократія при київському престолі. І саме завдяки праці Віктора Гребенюка починаєш бачити «велику картину», вишиту зі старин-часточок на єдиній канві, на відміну від розрізнених оповідей, як було досі. І вже не якийсь змій, чи Соловей-розбійник, чи чужий «цар-собака» задає тон у цій картині, а наш, український менталітет – у чомусь спільний з іншими європейськими народами, а в чомусь особливий. Наші богатирі сердяться – і відходять, пробачають образи; згуртовуються, коли постає більша загроза: «не заради князя... а заради вдів та сиріток...»
Варто зазначити, що книга, автором-укладачем якої став Віктор Гребенюк, відображає риси, характерні для давньої поетичної традиції. Тут і стилістичні повтори, і довжина строфи, і характерний ритм, і ненав’язлива рима, і доцільна міра архаїзмів та історизмів, а також епітети й метафори, властиві для мови княжої доби. У вирішенні В. Гребенюка це все органічно зливається, створюючи сугестивний текст з автентичною атмосферою середньовіччя, де герої оживають і говорять так, що за них переймаєшся і вболіваєш.
Коли читаєш «Златоплуг» – добірку з двадцяти чотирьох історій, які послідовно переливаються струмочками одна в одну, – то просто занурюєшся, поринаєш у цю атмосферу Київської Русі. І лексика, і ритм, і рима виплітають тексти разом і несуть тебе на хвилях, неначе якісь магічні замовляння. Це нагадує про давніх піснеспівців, про нашу автохтонну поезію і казку, – яка не тільки на папері, а десь дуже глибоко в душі закарбована в кожного українця, звідки взивають до нас духи предків, закликаючи пам’ятати уроки історії: звідки ми родом, щоби наслідували кращі риси пращурів і самі ставали кращими. І недаремно саме той богатир, у кого золотий плуг, – найсильніший, наймудріший, безсмертний... Цей богатир, власне кажучи, – наш народ.
«Златоплуг» – глибоко натхненний твір, який варто не лише тримати на полиці серед найцінніших книжок, а перечитувати й перечитувати кожному, хто цікавиться історією і культурою Русі-України, кожному, хто відчуває приналежність до української нації.
Наталія ДОБЖАНСЬКА-НАЙТ,
кандидат філологічних наук,
член Спілки християнських письменників України
