search
top

Назад

Юрій Вавринюк

Проза

Найщасливіша людина на світі
Він, скільки себе знав, мріяв бути щасливим. Через все життя ніс ту примарливу мрію, немов у пригорщі маленьке пташеня: зігрівав теплом своїх долонь, притулявся до м'якої грудочки щокою, плекав та ростив. Ця мрія змінювалася з роками, втілюючись у різні образи, в залежності від віку та ситуації. Вона була з ним завжди — і це давало наснагу жити.

Винахідник
Винахідник боязко, майже навшпиньки йшов довгим коридором, короткозоро вдивляючись у написи на дверях. Нарешті він знайшов потрібну йому табличку і зупинився перед дверима. Нерішуче потупцювався, і глибоко вдихнувши, як перед стрибком у холодну воду, взявся за ручку. Господар кабінету, за спиною якого до самої стелі Гімалаями виструнчилися полиці з папками, запитливо глянув на прочинені двері, з-за яких висунулася лисувата голова з окулярами на носі.

Палаюче вугілля
Старий Максим помирав.Власне, хвороба була неважкою, але змусила його лягти у ліжко, чого раніше ніколи з ним не було. Можна було б надміру не перейматися цим — за кілька днів лікування все минулося б, але зараз це не той випадок. Максим був матеріалістом. Матеріалістом у тому розумінні, що сприймав дійсність такою, якою вона є, не задумуючись i не аналізуючи. Тому всі балачки щодо якоїсь душі вважав порожніми i не вартими уваги. Навіть саму смерть бачив як логічний i закономірний фінал («зариють, як собаку»), а отже, й не боявся її.

Назад

 

top