Любов Омельчук
Христос воскрес!
Весна прийде
Друзям
Прости, Всевишній
Царство Боже
Ніневія
Зробіть, що скаже Господь
Господи!
На Божу надіюся милість
Я прийду незабаром
Христос воскрес!
Земля, за день стомившись, спала
В легкій м'якій перині сну.
Христос воскрес! Сліпучий спалах
Ранковий морок розітнув.
Чудесним сяєвом порушив
Старі кордони темноти,
Усі куточки в людських душах
Яскравим світлом освітив.
І кожен змін себе пізнати,
Всі вчинки зваживши, діла,
Дорогу праведну обрати
Або лишитись в зоні зла.
Христос воскрес! І над землею
Дзвінка котилася луна.
Христос воскрес! Для фарисеїв
Смертельний вибух пролунав.
Відкрило світло воскресіння,
Що душі їх — суцільне зло,
І чорних заздрощів насіння
В серцях холодних проросло.
Стрімкі ненависті потоки
Намулом совість залили,
Тому, знущаючись жорстоко,
Любов невинну розп'яли.
Якби з сердечним покаянням
Прийшли до Господа вони,
Простив би Він всі злодіяння
І не згадав би їх вини.
Та щире «Господи помилуй!»
Не пролунало в мить святу.
Вони в той час оголосили
Війну воскреслому Христу.
Зі страху втратити пошану
Або накликати біду,
Прикрили ширмою обману
Мерзенні вчинки вбогих душ.
Та всі здолавши перешкоди,
Суспільні кризи і прогрес,
Живе і радує народи
Новина та: Христос воскрес!
Христос воскрес! І в Його ранах
Спасіння вічне для людей,
В небесний край обітований
Усіх бажаючих веде.
Здобув над смертю перемогу,
У зла відняв життя ключі.
Хто прийде з вірою до Нього,
Той зможе в Царстві відпочить.
Весна прийде
У небі білих хмар отари,
Глибока синь без краю й дна.
І хтось струнких берізок пари
У жовтий плащ позапинав.
Ключ журавлів над лугом в'ється,
Сумне курликання бринить.
Журливо сонечко сміється,
З-під хмари визирне на мить –
І знову личко заховає
У синій неба глибині,
Сумні журавлики махають
Прощально крилами мені.
Берізки довгі свої віти
Спустили тихо до землі…
Вже понесли двадцяте літо
Моє на крилах журавлі…
Минуло швидко, непомітно
Дитинство рідне, золоте,
А незабаром і привітна
Щаслива юність одцвіте…
І снігом голову покриє
Мені холодная зима.
Та в серці промені надії,
Що не залишуся сама.
Знайшла я в юності Ісуса;
Він дав спасіння і життя.
Ні, з Ним зими я не боюся,
Вселив Він віру в майбуття.
Мою любов'ю душу гріє,
Дарує радість, супокій.
На тебе вся моя надія,
В Тобі життя, Ісусе мій!
…Високо там, під небесами
Крилом махають журавлі:
«Ти не сумуй, не плач за нами,
Ми принесемо на крилі
Весну прекрасну в край наш знову…»
Спасителю мій дорогий,
Своїм живим і вічним Словом
Ведеш мене Ти в спокій Свій.
Зима мине і день настане,
Коли прийду до Тебе я,
Сніг сивини навік розтане,
Бо гріє там любов Твоя.
І Ти мені повернеш юність,
Що тут мине у боротьбі,
І на душевних чистих струнах
Хвалу я гратиму Тобі.
О, не сумуймо, друзі! Скоро
Мине зима ця крижана
(Нам Слово Боже так говорить) –
Й настане вічна вже весна.
Друзям
Темна зловісна хмара
Небо мені закрила,
Вітер страшний ударив,
Впало моє вітрило.
Крутять, мов тріску, хвилі
Човник мій серед моря,
Марні мої зусилля,
Зникла моя бадьорість.
Злі буруни-пірати
Б'ють човен мій, ламають,
Як мені їх здолати?
Сили уже немає.
«Господи! Ти Всесильний!
Поміч подай, бо гину!»
Буря вщуха повільно,
Поглядом вдаль я лину.
Раптом багато бачу
Човників біля свого,
З радості тихо плачу:
Ось вона, допомога.
Рани мої промиті,
Вилито в море воду,
Знову полоще вітер
Парус, що смерч пошкодив.
Хмара побігла далі…
Сонце в небеснім крузі
Сушить сліди печалі,
Світить на милих друзів.
Бог не приходить з неба
Сам проявити чудо,
З волі Його, як треба,
Зроблять це інші люди.
Друзів пізнала в горі,
В них доброти запаси.
Ти у життєвім морі
Благослови їх, Спасе.
Прости, Всевишній
Прости, Всевишній, що так мало
Молитви лине з моїх вуст
За край, в якому я зростала,
За край, в якому я живу.
Прости, що мало я просила
За свій народ, за тих людей,
Яких в дорозі я зустріла,
За покоління молоде.
Хвороб немає дефіциту,
І я забула за батьків,
Які лишають своїх діток
І гинуть в п'янстві залюбки.
Навколо стільки зла й страждання,
Облич зажурених, сумних…
Приклала мало я старання,
Аби молитися за них.
Я визнаю свою провину,
Ти ж дай мені в молитві сил.
Мою прекрасну Україну
Прости, помилуй і спаси.
Царство Боже
«Царство Боже всередині вас»
Луки 17:21
Царство Боже не в Луцьку й не в Римі,
Не в далекім куточку якомусь,
Царство Боже приходить незримо
Й поселяється в серці людському.
Царство Боже не в супер-країнах,
Не в палацах комфортно-розкішних,
А в смиренному серці людини,
Що зреклася доріг своїх грішних.
Царство Боже у лагідних душах,
Де панують любов і терпіння,
Де за правду стоять непорушно
І живуть за Господнім велінням.
Царство Боже в серцях милостивих,
Що наповнені вщерть добротою,
Душі ті уже нині щасливі,
Бо їх Царства Господь удостоїв.
І вони, так як піддані неба,
На опіку Царя мають право,
Бо коли виникає потреба,
Громадян захищає держава.
Хоч кругом катастрофи, циклони,
Їхнє серце спокійне і тихе,
Бо надійний у них Охоронець,
Він зарадить усякому лиху.
Царство Боже очам непомітне,
Але тих, хто в душі його має,
Хто на стежку ступив заповітну,
Світ навколишній швидко впізнає.
Царство Боже не силою зброї
Розширяє свої володіння,
А любов'ю Своєю святою,
Подарованим людству спасінням.
І надбати його може кожен,
Хто для цього зусилля вживає,
Той блажен, хто здобув Царство Боже,
Бо це – посвідка жителя раю.
Ніневія
"Сорок днів і Ніневія грішна
Буде стерта з обличчя землі."
Перехожі спинялись поспішно,
Блідли з жаху від сказаних слів.
Озирались, а голос пророка
Вже на вулиці іншій лунав.
«Сорок днів і від ваших пороків
Обірветься життя, мов струна.
Завели вас гріхи у безодню,
Із якої нема вороття.
Сорок днів ще – ось вирок Господній,
І закінчиться ваше життя».
Похилилися люди в тривозі
Наче в бурю нескошений лан,
Потяглися сумні по дорозі,
Що у царські палати вела.
Цар з престолу свого золотого
Оголошує дивний наказ:
«Ви коліна схиліть перед Богом,
Може Він ще помилує нас.
Познімайте шовковії шати,
Грубий одяг скорботи вдягніть,
Щоб молитву благання звершати,
Ви не їжте й не пийте в ці дні.
Не корміть ні старих, ані діток,
Не давайте худобі трави,
У сльозах перед Богом впадіте ,
У гріхах своїх кайтеся ви.
Ви зійдіть із дороги обману,
Відверніться від злих своїх діл,
І благайте Творця безустанно,
Може Він нас почує тоді».
Одягнувшись у вретище горя,
Проливаючи сльози рясні,
Перед Богом в глибокій покорі
Цар постився з народом в ті дні.
І почув Всемогутній моління,
Щирий плач і гірке каяття,
І в любові до свого творіння
Він продовжив ще їхнє життя.
Дорогі мої друзі! Чи кращі
Ми від тих, хто в Ніневії жив?
У гріховних блукаємо хащах,
Злу й неправді немає межі.
Ми достойні великої кари,
Бо звернули з дороги добра,
Гніву Божого темнії хмари
Застилають уже небокрай.
То ж давайте ми дружно, всім миром,
У сердечній своїй простоті
Перед Богом покаємось щиро
І попросимо край наш спасти.
Він почує молитву благальну
І простягне надійний покров,
Біль душі заспокоїть негайно,
Бо Господь – милосердя й любов.
Зробіть, що скаже Господь
А мати Його до слуг каже :
«Зробіть усе те, що Він вам скаже !»
Івана 2-5.
Коли в житті жорстока буря змусить
Сухим листком тремтіти вашу плоть,
Покличте ви не гаючись Ісуса,
І все зробіть, що скаже вам Господь.
Чи славне чудо відбулося б в Кані,
Створив би із води вино Ісус,
Якби там слуги не були слухняні
Й не підкорились волі Його вуст?
Якби Петро, що цілу ніч трудився,
Смішною раду Господа знайшов,
І сіть ще раз закинуть не згодився,
Чи мав би він небачений улов?
Якби сліпий почувши Спаса слово:
«Піди, умийсь в купальні Сілоам», –
Зігнорував поставлену умову,
Хіба б отримав зцілення очам?
А жінка скорчена багато років,
Коли Господь покликав: «Підійди», –
Якби до Нього не зробила кроків,
Напевно б не звільнилась від біди?
Якщо ви хочете, щоб сталось чудо,
То вам невір'я треба побороть,
Можливо це й не зовсім легко буде,
Та все ж зробіть, що скаже вам Господь.
Господи!
Я впала Тобі до ніг,
Благаю Тебе щосили:
Господь, поможи мені!
Яви Ти над нами милість!
Бо руку Свою святу
Завжди простягав Ти хворим,
Почуй мого серця стук
І зглянься над нашим горем.
Осново усіх основ,
До Тебе в сльозах лечу я,
Велика Твоя любов
І вірних Своїх Ти чуєш.
До Тебе, надійний Друг,
Несу дорогу людину,
Помилуй нас без заслуг,
Спасителю, Божий Сину
Твоє я Ім`я хвалю
За вічне життя у небі,
За те, що відкритий слух
На наші земні потреби.
Ти бачиш усіх і скрізь,
Хоч молять Тебе мільйони,
Тому до Твоїх я риз
Припала в низькім поклоні.
Припала й чекаю див,
Мов хвора, нещасна жінка,
Яку Ти, Господь, лишив
Для нас на святих сторінках.
Ці приклади міць несуть
І серце ослабле гріють,
А віра в Твою могуть
Дає у житті НАДІЮ.
На Божу надіюся милість
На Божу надіюся милість,
На ласку велику Його,
Пороки мої не згасили
Любові святої вогонь.
В сердечній покорі, смиренно
Я гріюсь в її промінцях,
Єством відчуваю щоденно
Я лагідну руку Творця.
Вона береже й підкріпляє,
Наснаги мені додає,
Не так щось зроблю – поправляє,
І радує серце моє.
Це силою Духа Святого
Господь наставляє мене,
Дає мені мудрість і змогу
Не впасти до смертних тенет.
Коли помилки допускаю,
Порушивши волю святу –
В сльозах каяття обмиваю
Я ноги Ісусу Христу.
Одержую мир і прощення,
Зникають непевність і страх,
І дихають вільно легені,
І пісня звучить на вустах.
Спасителя славлю благого,
Він зняв мою ношу вини,
І я по життєвих дорогах
Бадьоро крокую за Ним.
Я прийду незабаром
Об'явлення 3: 11.
«Прийду незабаром…» – Дві тисячі років
Слова ці звучать, мов Ісусові кроки,
Вони закликають: «Покайтеся, люди,
Бо скоро настане день Божого суду!»
«Прийду незабаром…», а час все спливає,
Дві тисячі років сьогодні минає,
А Спас не з'явився, то скільки ж чекати?
Дві тисячі років – це дуже багато.
«Прийду незабаром…», але не приходить,
Живуть так, як хочуть, численні народи,
Хоч Він обіцяв, та чомусь зволікає,
Століття летять, а Його все немає.
«Прийду незабаром…» За час цей мільйони
Уже перетнули рубіж похоронний,
І стала ця фраза для них актуальна,
А хто не чекав — катастрофа глобальна.
«Прийду незабаром…» Покайтеся, люди!
Для вас особисто зненацька це буде,
Лиш кілька десятків – літа, ой, короткі,
Комусь може й менше?.. Мінорна ця нотка...
«Прийду незабаром…» Блаженний, хто вірить,
Хто жде свого Господа віддано й щиро,
Почує душа ота голос небесний:
«Ввійди в Мою радість, у вічність чудесну!»
