search
top

Назад

Віктор Гребенюк
(Брат Віктор)

Читаймо ретельніше

Виповнюються ювілеї двох п'єс Лесі Українки. Один гучно, другий – непомітно

Запитання читача
Чому так шанується «Лісова пісня» Лесі Українки? Адже мавка, русалки, подані в ній як позитивні персонажі, це нечиста сила.

Відповідає письменник Брат Віктор
2011 року минає століття від часу написання «Лісової пісні». Одразу, ще в рукописі, цю п'єсу стали шанувати найбільшим твором Лесі, її, як мовлять літературознавці, magnus opus. Талант Лариси Петрівни визначний, і вона була людиною високоосвіченою. Зокрема завдяки її старанням наша література вийшла на світові обшири. За життя її більше знали як лірика, драматичні ж твори вважалися заважкими для постановки. До того ж, майже всі вони – на неукраїнські теми, хоча за шатами давніх юдеїв чи римлян добре видно болі України. Лише під кінець життя Леся написала два драматичних твори на теми українські – «Бояриню» й «Лісову пісню». Це стало однією з причин такої популярності цієї драми-феєрії.

Друга причина – у жанрі. Феєрія – циркова чи театральна вистава на казковий сюжет зі сценічними ефектами й трюками. Термін виводиться від французького «феé» – чарівниця, фея. У слов'янському фольклорі їм почасти відповідають русалки – водяні, польові чи лісові. За давніми віруваннями, і мавки, і русалки – це душі тих, що померли неохрещеними (слово «мавка», або ж «навка», походить від давньоруського «навь» – мрець). Вони начебто всіляко шкодять добрим людям, спричиняють смерть. Отже, їх треба остерігатися, оминати; проти їхньої сили є помічне зілля й замовляння, але знищити мавок неможливо. Тобто це нечиста сила.

Проте в «Лісовій пісні» авторка своєрідно обіграла мотиви українського фольклору, зокрема народної демонології. Мавка у п'єсі уособлює чистоту душевних поривів. Фольклористи фіксують повір'я, що мавки не мають шкіри, і хто бачив їх напівоголеними, то бачив їхнє серце. Можливо, саме тому для персоніфікації щирості, вразливості поетеса вибрала мавку. Знамениті слова «Я в серці маю те, що не вмирає», які так часто цитують щодо Лесі, це слова саме Мавки. Є гадка, що спирається на місцевий переказ, нібито в цьому образі поетеса описала свої почуття до сільського парубка Ярмила Кубаха.

Дуже цікаві спогади самої Лариси Петрівни, як вона створила феєрію (всього за десять днів!), і взагалі – під яким натхненням творила. «…Ледве заберуся до якоїсь спокійнішої роботи, так і "накотить" на мене яка-небудь непереможна деспотична мрія, мучить по ночах, просто п'є мою кров, далебі! Я часом аж боюся цього – що се за манія така?..». «Я тоді тільки можу боротись (чи скоріше забувати про боротьбу) з виснаженням, високою температурою і іншими пригнітающими інтелект симптомами, коли мене попросту гальванізує якась ideé fixe, якась непереможна сила. Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, – отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу zusammengeklappt, як порожня торбина. Отак я писала "Лісову пісню"».

Пояснимо. Гальванізація – це застосування електричного струму. Французький вираз ideé fixe означає нав'язлива думка, німецьке слово zusammengeklappt – значить розслаблена. Вислів же «приходить демон, лютіший над всі недуги» – це алюзія, своєрідний натяк, на Святе Письмо (Лк., 11:24–26): «Коли нечистий дух вийде з людини, то ходить місцями безводними, шукаючи спокою, і, не знаходячи, каже: повернусь у дім свій, звідки вийшов; і, прийшовши, знаходить його виметеним і прибраним. Тоді йде й бере з собою інших сім духів, ще лютіших за себе, і, увійшовши, живуть там, – і буває для людини тієї останнє гіршим за перше».

Як розуміти ці уривки з листування Лесі Українки? Надіємося, що це не більше ніж образний опис творчого екстазу. Однак нам, православним християнам, необхідно не забувати про молитви за прощення гріхів та упокій душі раби Божої Лариси.

Але цього року виповнюється ще одне століття, ще один славетний ювілей. Виповнюється якось так зовсім непомітно. У 1911 році було вперше надруковано трагедію Лесі Українки «Руфін і Прісцилла». Трагедія писалася доволі тривало, нелегко. Авторка, на захоплений подив фахівців, не покладалась на саме лише натхнення, а опрацювала цілу бібліотеку складної літератури різними мовами (як і пишучи драму «Адвокат Мартіан» на подібну тему). «Руфіна і Прісциллу», на відміну від «Лісової пісні», не ставлять, та й читають мало. П'єса досить довга, не має сценічних ефектів. Але саме цей твір – про мужність перших християн, про складний прихід до істинної віри – варто вважати Лесиним magnus opus. Це воістину її великий твір. Нехай Господь зарахує його нашій Лесі як праведність

«Волинські єпархіальні відомості»

Назад

 

top