Віктор Гребенюк
(Брат Віктор)
Євросоюз. Нам туди?
Сатана використовує демократію як своє знаряддя
Знаємо з Біблії, що перед кінцем світу настане по всій землі недовгочасне панування антихриста. Його прихід християни вбачали у кривавих диктаторах – Нероні, Наполеоні, Гітлерові й Сталіні… Проте Господь за молитвами Своїх вірних руйнував імперії й, караючи людство за гріхи, подовжував час для спасіння. Нині ж диявол приходить усміхненим рожевощоким демократом і солодко промовляє: «Глобалізація! Толерантність! Єдність без кордонів! Життя без Бога! Секс без обмежень!». Що на це відповість християнська Україна?
Покоління нинішніх п'ятдесятирічних пригадує, як, долаючи шум глушилок, ми слухали західні радіоголоси й мріяли про демократію. Радянська ж пропаганда все запевняла нас, що «Захід загниває». На цю тему був тоді популярний жарт: «Еге ж, загниває... Зате який запах!..»
Нам тоді справді здавалося, що західна демократія – саме те, що потрібно. Та це, в основному й загалом, так і було. Проте нинішня ультраліберальна Європа – це вже дещо інше. Деякі важливі процеси, що розвинулися в ній останніми десятиліттями, сильно насторожують. Вона все ще гарно пахне, але ці пахощі можуть бути й отруйними. Усе більше розширення прав усіляких меншин (расових, національних, сексуальних, вікових тощо), зовні прикрите блискучою риторикою, перейшло всякі мислимі розміри й набуває потворних рис. Тому таке розширення свобод називають уже навіть не лібералізмом, а ліберастією, а надмірну терпимість до меншин – не толерантністю, а толерастією. Чи не головним проявом ліберастії стала християнофобія, тобто агресивно вороже несприйняття всього, що пов'язано з Християнством.
Захід – і Америка, й особливо Західна Європа – швидко позбуваються свого християнського обличчя. Костели стоять упорожні, тимчасом як численні мечеті вщерть заповнені. Так, знаменитий собор Паризької Богоматері щонеділі одвідує всього-на-всього 12–15 парафіян, решта – туристи. Християнські Божі доми, що вже не мають достатньо вірних, перетворюють на концертні зали, книгосховища, музеї, а то й на ресторани та... ті ж мечеті. Ознаки християнської належності стають небажаними (наприклад, розп'яття у шкільних класах та службових кабінетах, що досі були такими звичайними для католицьких країн). Ідеться навіть про те, щоб замінити державні прапори й герби, адже на багатьох із них зображено хрести. Не повинно бути навіть паперових янголят на шкільних різдвяних ялинках, та й саме Різдво мусить бути без жодної згадки про Христа, а бути лише «днем подарунків і розваг». Аякже! Ми ж тепер живемо в постхристиянському й секуляризованому (знецерковленому) світі. У нас і мусульмани, і юдеї, і безбожники. Їх може образити християнська символіка, християнський зміст державних свят.
Розлучень усе більше й більше, а церковних шлюбів і хрещень – усе менше. У Швеції 50 % дітей – позашлюбні, в Норвегії – 47 %, але ця велика біда виставляється величезним досягненням: розкріпачення жінки, набуття дітьми життєвого досвіду.
З'являються судові позови на видавництва, що друкують Біблії. Адже в цій книзі є місця, де гомосексуалізм прямо й однозначно іменується тяжким гріхом, а це суперечить сучасній демократії. Священнослужителів, які читають на проповідях ці уривки чи роздають листівки з такими цитатами зі Святого Письма, штрафують за «недотримання толерантності». Вже відомо про кілька ув'язнень священнослужителів за цей злочин перед демократичним суспільством.
Втрачаючи християнські основи життя, європейські народи втрачають власну ідентичність. Тим часом нове населення цих країн – мусульмани – свою ідентичність, передусім релігійну, всіляко плекають. Сім'ї мусульман здебільшого багатодітні, а народжуваність серед європейців уже недостатня навіть для простого відтворення поколінь. Але це наслідок не тільки сексуальної революції серед білих, а й колоніалізму: західноєвропейські країни наводнюють вихідці з їхніх колишніх колоній. Наприклад, у Франції «кольорові» вже становлять понад 10 % населення. Був час – білі загарбали їх, нещадно гнобили, а тепер «кольорові» тихо, демократично окуповують Європу. Був час – білі нації багатіли визиском колоній, а тепер «кольорові», здебільшого мусульмани, переселяються до розбагатілої, зажирілої Європи. Але чому Україна, ставши членом Євросоюзу, мала б спокутувати не свій гріх? Адже ми колоній не мали і нічого не винні перед неграми й арабами.
Було б перебільшенням сказати, що весь Захід одвернувся від Бога, але на думку спадає символічний випадок, описаний у Євангелії. Десять прокажених попросили Ісуса уздоровити їх; коли ж побачили, що вже одержали зцілення, один із них вернувся подякувати Спасителеві. Тоді Христос сказав: «Чи не десять очистилися? Де ж дев'ять? Чому вони не повернулися віддати славу Богу?..» (Лк. 17:17–18). Так і нині: Творець дав Європі великий достаток, але її серце зажиріло, чимало європейців замість того, щоб дякувати Подателеві всякого блага, – відвернулись од Нього. А Україна – хотіла б бути серед дев'яти невдячних чи десятою вдячною?
Чи не на Вкраїну поклав Господь місію оборонця й молитвеника сучасного Християнства – дев'ятого з десяти?
«Волинські єпархіальні відомості»
