search
top

Назад

Поетична міфологія Брата Віктора

Рецензія на книгу: Брат Віктор. Діяння небожителів :
містерія-епос / Брат Віктор. – Луцьк : Ключі, 2011. – 256 с. : іл.

Міф – як найстарша форма духовно-практичного освоєння світу – міг би скінчити своє існування ще в «донаукових» часах, адже там він мав багатопланові функції, як у процесах соціалізації окремої особистості, так і в процесах формування цивілізаційного світогляду людей певних рас і націй. Міф відповідав на найголовніші питання: як постав світ, звідки взялася людина, що з нею відбувається по смерті, де коріння того чи того народу і т. ін. В українській писемності (окрім фольклорних матеріалів) збереглося немало текстів, у яких детально розроблялися сюжети й мотиви багатьох давніх міфів, що окреслювали вищеназвані аксіологічні проблеми. До цих текстів, у першу чергу, зараховуємо тематично широку апокрифічну літературу, що формувалася, зокрема, навколо ряду відомих біблійних міфів (сказань): про творення світу за шість днів, про перших людей, про Ноя і всесвітній потоп тощо.

Потреба коментування й поглибленого осмислення найстарших біблійних міфів приводила до появи в апокрифічних варіантах цих сюжетів певних доповнень, що можна трактувати і як схильність до стихійного виявлення наукового мислення. У цьому зв’язку згадаємо апокриф про створення Адама («От колика части сотвори Бог Адама») , в якому до відомих складових біблійного міфу, в якому розповідається, як Господь створив людину з пороху земного, додано перелік восьми первоначал, використаних в акті творення людини, а саме: земля, море, сонце, вітер, хмари, каміння, а також Дух Святий і дихання Ісуса Христа. Перелічені первоначала дали людині, відповідно, тіло, кров, очі, дихання, добрі й злі думки, кістки, почуття праведності та частку вічного світла, а від Ісуса Христа – душу. Цими «додатками» автор перекидав логічний і водночас науково-пізнавальний місток від надприродних дій Господа, описаних у Біблії, до уявлень і знань про світ природи, якому належав сам автор апокрифа.
Усі апокрифічні доповнення до канонічних біблійних сюжетів засвідчують потребу людини розвивати (або принаймні розширювати й деталізувати) не лише біблійні міфи, а й сам біблійний канон. У таких опрацюваннях давніх міфів реалізується потреба нового акцентування старих морально-етичних цінностей, формування нових світоглядних модулів і завдяки цьому – побудови більш міцної комунікації між сучасними уявленнями про світ і людину та цінностями минулого.

Сучасна українська література активно засвоює й продовжує справу осмислення нашого історичного минулого й наших релігійних вірувань шляхом реконструкції давніх фольклорних і літературних міфів, переплавляючи їх у новітні міфологеми, покликані допомогти справі пошуку нових національних ідей, нової національної ідентичності, яка б повноцінно зберігала найголовніші духовно-світоглядні засади української нації для сучасних і наступних поколінь. Чи всі спроби виявляться однаково успішними й продуктивними – здатен показати тільки час.
У цьому аспекті цікавим, на наш погляд, експериментом виглядає книжка Брата Віктора «Діяння небожителів». «Події цього сучасного українського епосу, – як повідомляє анотація книги, – відбуваються в різні епохи (від Адама до наших днів), у різних частинах планети, на землі й у потойбіччі, але пов’язані Україною-Руссю, її покликанням у світі. Це низка одноактних п’єс, що їх справжні історичні особи зіграли перед оповідачем під час його мандрівки у позамежжя, і грандіозні видіння тих сфер».
Книжку сформовано за такою схемою: вступ (Пролог), 25 розділів (Слів), заключний розділ (Епілог).
Назва до кожного розділу («Слово перше», «Слово друге» і т. д.) прив’язує книгу до традиції формування збірників повчань і проповідей, започаткованої ще в Київській Русі. Й авторський псевдонім – Брат Віктор (хоча четверта сторінка палітурки подає портрет автора і його біографічну довідку зі справжнім прізвищем – Гребенюк), і назви розділів налаштовують на сприйняття новочасної «містерії-епосу» як спроби художньо оформленої (задрапірованої) проповіді.

Для розвитку сюжетної лінії містерії «Діяння небожителів» автор обрав власну мандрівку «у саме ту долину», «в ті ж верхів’я, що і Данте», нагадавши також про мандрівки Енея та Вергілія… Однак у досвідченого читача можуть виникнути дещо інші асоціації, адже в українській православній книжності у Брата Віктора немало попередників – творців есхатологічних апокрифів , доволі популярних в епоху Середньовіччя.

Збережені апокрифи дають достатньо матеріалу для з’ясування кількох параметрів заявленої проблеми, щонайменше нагадати нам про спроби досить давнього часу відтворити словом певний містичний досвід людей, які намагалися зазирнути в позасвіття. Робилося це у випадку християнської книжності з очевидними намірами подати нові докази самого існування світу невидимого (небесного), установити певні зв’язки між природним і надприродним світами, а найголовніше – допомогти живим іще глибше осягнути християнські істини й цінності, без яких майже неможливо порятувати людську душу від загибелі у пеклі, людське життя – від мук на цій землі, а цілий народ – від остаточної загибелі.

Художньо-публіцистичний експеримент Брата Віктора (В. І. Гребенюка), що його він здійснив виданням книжки «Діяння небожителів», втрапляє до цього ж ряду творів, спрямованих на відкриття для читачів світу незвіданого.

Важливо відзначити, що поетичний текст цієї книжки супроводжують щедрі примітки й коментарі, без яких справді цю книгу важкувато було би прочитати й відразу зрозуміти, тим паче, що зорієнтована вона на широку читацьку аудиторію. У тих примітках, зокрема, зустрічаються посилання на те, що автор для написання книжки використав, окрім інших джерел, Біблію, а також апокрифічні твори на біблійні теми, зокрема, «Житіє Адама і Єви», «Книгу Адама», «Другу книгу Єноха» тощо.

Отож, події цього сучасного українського епосу відбуваються в різні епохи, у різних частинах планети – у межиріччі Тигру і Євфрату, на землях Ізраїлю і Скіфії, в Римській імперії, Європі епохи Середньовіччя, Грузії, на Близькому Сході та Русі… Відповідний розмай спостерігаємо також у переліку імен персонажів містерії-епосу: тут – Адам і Єва, Авель і Каїн, Люципер, Ной, Яфет, Сим, Хам, апостол Андрій Первозваний, жрець Аполлоній, римські вояки, Папа Римський Климент, імператор Доміціан, руські князі Святополк, Борис, Гліб, Святослав, ченці католицьких монастирів, Жанна Орлеанська (Жанна Д’Арк), король Карл і багато інших; серед них – і сам автор книжки під двома іменами: Оповідач та Брат Віктор.

Події у «Діяннях небожителів» відбуваються і на землі, і в потойбіччі… У пролозі автор застерігає, що він не рушає просто «в мандри», а так, як біблійні автори, як автори Євангелій, словом відтворює побачені в містеріальних видіннях картини, тобто одноактні п’єси, що їх справжні історичні особи зіграли перед Оповідачем під час його мандрівки.
Пролог і перші сім «Слів», у межах яких Оповідач здійснює подорож у супроводі Крилатого проводиря («що не від плоті») в інші світи, прочитуються більш-менш цілісно – як окремий твір, власне, як ліро-епічна поема релігійно-філософського характеру.
Зазначимо, що книжці Брата Віктора притаманна двоїстість авторської позиції і головних сюжетних та ідейно-тематичних орієнтирів. Ця двоїстість проявилась уже у визначенні жанру книжки як містерії-епосу. Уточнимо, що місте́рія (від грец. μυστήριον – таїнство, таємний релігійний обряд на честь якогось божества) – це західноєвропейська середньовічна релігійна драма, що виникла на основі літургійного дійства; епос (грец. ἕπος – слово, оповідання) – різновид літературного, поряд із лірикою і драмою, роду, що розповідає про події, котрі буцімто відбувалися у минулому (які немов здійснювалися насправді та згадуються оповідачем). Окрім цього, автор об’єднує ці літературні роди ще й богословським жанром проповіді, називаючи кожен розділ давньоруським поняттям слово (на зразок «Слова про Закон і Благодать» Іларіона Київського).

Окреслені тут жанрово-тематичні параметри «Діянь небожителів» мають допомогти нам у визначенні тих міфологем, які, суголосно волі автора чи поза його волею, постають у читацькому сприйнятті.

Виходячи з того, що міфологема – конкретно-образний і водночас символічний спосіб відображення реальності, можемо констатувати: у «Діяннях небожителів» відпрацьовано кільканадцять легендарно-міфологічних сюжетів (які, на жаль, не дістають ясного умотивування – чому саме ці сюжети і чому саме в цій послідовності обрано для побудови літературного твору). Пересит літературних і конфесійних термінів/понять, посторінкових коментарів до історичних назв, подій, імен, невмотивована складність дослідницьких ремінісценцій як на, власне, поетичний спосіб викладу матеріалу – все це утруднює встановлення емоційно-психологічного та смислового зв’язку між універсальними цінностями, закладеними в окремих актах і в окремих драмах (точніше – драматичних етюдах).

У творі Брата Віктора відпрацьовано міфологеми, які укорінилися в релігійну, художню, моральну, політичну, історичну, соціальну культуру сучасного українства. Ці міфологеми побудовано на давніх міфах та легендах, але також на історичних і літературних матеріалах. Серед них – біблійно-апокрифічна історія Адама і Єви («Слово восьме: Пророцтво Адама»), Ноя і всесвітнього потопу («Слово дев’яте: Світло в ковчезі»), літописно-житійна версія про апостола Андрія Первозваного і його пророцтво християнізації язичницької Русі («Слово одинадцяте: Андріїівський хрест»), церковне передання про святого мученика Климента, який засновував християнську Церкву в Криму, поблизу Корсуня («Слово дванадцяте: A liminibus Apostolorum»), історії, побудовані на літописних легендах та літературних матеріалах про язичників, що несли стихійну віру в Єдиного Бога («Слово чотирнадцяте»), історія руських князів і їхня роль в утвердженні християнської віри («Слово п’ятнадцяте: Борис та Святополк»). Слова 16, 17 і 18 переносять читача в середньовічну Європу, куди в XI столітті потрапляє дочка Ярослава Мудрого Анна, яка стає дружиною короля Франції Генріха І, де в XV столітті розгортається драматична історія Жанни Д’Арк. Слово 20 оповідає про події у християнській Грузії, яка протистояла мусульманству, а Слово 21 нагадує про преподобномученика Пахомія, вихідця з України, що страждав за рідну віру в Туреччині. Слова» 22–25 складаються з суто релігійно-медитативних творів гімнографічного характеру.

Під тиском поданої у художньому тексті наукової інформації (через сам текст і через супровідні примітки й коментарі) обрані для показу міфічно-легендарні сюжети втрачають виражені ознаки сакральності. Отже, творені автором сучасні міфологеми функціонують більше як власне літературний текст, що має традиційний вплив на читача, забираючи увагу від суєти буднів, перенасичених матеріальною прагматикою і світоглядним скептицизмом, натомість утягуючи його уяву й емоційно-чуттєву сферу в коло вічних ідей, високих думок і непроминальних моральних цінностей. У цьому полягає важлива, сказати б, «соціотерапевтична» функція новітньої міфотворчості взагалі. Як пишуть сьогоднішні дослідники, сучасні міфологеми рятують людину «від тиску шаленого плюралізму та релятивізму багатоманіття форм життєвлаштування, способів буття, альтернативності проектів та рішень» (В. Ренатович).

Таку подачу матеріалу можна також вважати одним із виявів синергізму, коли передбачається сукупна дія представленого матеріалу, що водночас демонструє багатолінійність поступу християнської ідеї в минулому і сьогоднішньому світі. І хоча поданий матеріал у книжці «Діяння небожителів» має ознаки герменевтичного втручання автора в фольклорно-літературні тексти, цей матеріал має також ознаки наукової інтерпретації.

Подібні спроби нової вербалізації старих легенд і міфів можуть виявитися вельми корисними для свідомості сучасної людини, яка відчуває постійний брак сталих і нескомпрометованих ідей, ідеологій та цінностей.

Не менш корисними можуть виявитися такі художні експерименти і для загальнокультурної ситуації, адже з віку в вік міфи були одним із елементів націотворення.

Віра Сулима,
кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник
Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук України

Назад

 

top